Ми увійшли в місяць Елул - час, коли звук шофара закликає нас зупинитися серед щоденних справ і прислухатися не лише вухом, а й серцем.
Чи зробили ми цього року все, що могли? Чи достатньо добра подарували тим, хто поруч? Кого підтримали, кого почули, кого не маємо права забути? І, зрештою, - чи можемо зробити ще більше?
Цього тижня наші громади ніби по-своєму відповідали на ці запитання.
У Луцьку в останню неділю серпня громада зібралася на місці розстрілу Луцького гетто. https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1395668729426326&id=100069496352465&rdid=xg6HeDxIIQz9MHdv# Тут особливо гостро відчуваєш: пам’ять - це наша відповідальність перед тими, чиї життя були жорстоко обірвані лише за те, що вони були євреями. Ми не можемо змінити минуле, але можемо пам’ятати їхні імена, говорити про їхні життя і не дозволяти історії зникнути в тиші. А поруч із пам’яттю - турбота про тих, хто сьогодні з нами.https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1394950146164851&id=100069496352465&rdid=Iy3GA5PALTSz3WeR#
У Кам’янці-Подільському куратори Хеседу відвідують підопічних, знаходять час для розмови, слухають і намагаються вчасно почути їхні потреби. Бо іноді турбота - це просто бути поруч і нагадати людині: ти не один.
А цього тижня проєкт «Мішпаха» вирушив далі - до Полонного. Під час теплої зустрічі знову стало очевидно: наша спільнота - одна велика родина, яку єднають спільні цінності, пам’ять, історія та традиції, що передаються далі. Бо родина - це не лише спільне минуле, а й майбутнє, яке ми творимо разом.
Напередодні Рош га-Шана ця турбота набуває особливого святкового звучання. У різних представництвах Фонду підопічним дарують яблуневі букети - теплий знак уваги й побажання солодкого нового року.
У Тернополі жінки вже самі творять свято: обговорюють меню конкурсу випічки до Рош га-Шана та виготовляють вітальні листівки. Бо свято - це не лише те, що нам дарують, а й те, що ми створюємо своїми руками для інших.
У Рівному ці руки мали особливо «яблучну» місію. У межах волонтери варили варення з райських яблучок. Дірочка за дірочкою, зубочистка за зубочисткою - з терпінням, сміхом і добрим настроєм. Бо добро теж може бути веселим і дуже домашнім.
А в Хмельницькому воно буквально виростає із землі.
У межах проєкту «Food Security» волонтерка Світлана Кирилюк привезла до Хеседу врожай зі свого городу - овочі та свіжу малину. У кожній торбинці - час, праця, щедрість і бажання поділитися.
І добро тут рухається далі: хтось приносить садовину й городину, хтось приходить готувати з них благодійні обіди, а хтось отримує не лише їжу, а й відчуття тепла громади, яка дбає про кожного.
Мабуть, саме так і виглядає відповідь на запитання шофара.
Добро не обов’язково починається з великого вчинку. Воно може початися з пам’яті, візиту, яблука, вирощеного власними руками, листівки, каструлі варення чи тарілки гарячого обіду.
Уже 27 років «Хесед Бешт» зміцнює громаду навколо спільних цінностей - родини, історії, пам’яті, традиції та допомоги ближньому. Бо громада стає сильною тоді, коли ми беремо відповідальність одне за одного. Бо тільки в милосерді - майбутнє.
І коли зазвучить шофар, нехай кожен із нас запитає себе: що ще я можу зробити для іншого?
Нехай новий рік буде солодким і мирним, а добро, тепло й милосердя множаться в наших громадах.here
